Історія села
Солониця – село Козельщинського району, центр сільської ради, якій підпорядковані села - Верхня Жужманівка, Нижня Жужманівка, Шевченки, Павлики (Комінтерн). Розташоване за 11,5 км від райцентру, за 2 км від залізничної станції Галещина. Станом на 01 січня 2016 року в селі налічується 333 двори, де проживає 755 жителів, а загалом по сільській раді - 515 дворів, 1080 чоловік населення.
Солониця почала заселятись в основному в XVI столітті, коли тут виникло ряд хуторів, заснованих переважно козаками-вихідцями з сотенного містечка Келеберди, частково - з Кобеляк. Існує дві версії походження назви села - за однією версією село назвали на честь Солоницького бою під Лубнами, в якому було схоплено ляхами Северина Наливайка, а козаків вщент розгромлено. За іншою версією назва села походить від великої кількості солонцеватих грунтів, які оточують село.
За переписом 1900 року навколо села була велика кількість хуторів, які входили до складу солоницької козацької сільської громади Солоницької волості Кременчуцького повіту: Гнойові, Лихи, Карабаші, Матвійці, Колоди, Нагнибіди, Міщенки, Христичі, Марусичі, Грабки, Лиходії,Волошини, Кривошеї, Чемериси, Яременки та ін. Виявлено понад 30. В селі була Архангело-Михайлівська церква, перенесена з Келеберди, церковно-приходська школа, аптека, фельтшерський пункт, пошта. Двічі на місяць 14 і 28 числа відбувались великі ярмарки.
В 1914 році в селі збудовано школу за кошти Кобеляцького земства, що працювала до 1975 року, реконструйована в 1989 році (трестом) "Кременчукжитлобуд", збережено первісну архітектуру та планування.
Радянську владу проголошено в січні 1918 року. Село періодично захоплювали німецько-австрійські війська, гетьманці, петлюрівці,григорєвці, денікінці, махновці.
На 7.03.1923 року с.Солониця та прилеглі хутори відносились до Солоницької сільської ради Потіцького району Кременчуцького округу.
В період колективізації було створено ТСОЗи, а пізніше - колгоспи. В 1937-38 роках проводилось укрупнення населених пунктів за рахунок ліквідації хуторів. Хутори було переселено і залишились села: Солониця, Верхня Жужманівка, Нижня Жужманівка, Троцьки (нині Шевченки), Гнойові (нині Комінтерн).
У період німецько-фашистської окупації 15.09.1941-27.09.1943 рр на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 190 односельчан.
1958 року чисельність жителів села зросла за рахунок переселених людей з сіл Градизького району, які підлягали затопленню водами Кременчуцького водосховища в зв'язку з будівництвом КремТЕСу.
В 1962- 1966 роках Солониця входила до складу Кременчуцького району.
В с. Солониці сьогодні розміщена центральна садиба ПСП "Солоницьке" з 2000 року, яке займається вирощуванням зернових та технічних культур, утримує поголів’я ВРХ.
Уродженцями села Солониця є: Герой Радянського Союзу С.М. Нагнибіда (1905-1943 рр), якому Указом Президії Верховної Ради РСР від 19.03.1944 року посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, член підпільної молодіжної організації "Молода Гвардія"- Віктор Лукянченко, доктор географічних наук В.М.Бабиченко, громадський та партійний діяч, П.П. Житник - майстер різьблення по дереву, письменник Микола Нагнибіда та ін.
В с.Солониця знаходиться меморіальний комплекс - братська могила радянських воїнів, які загинули при обороні 1941р. і визволенні в
1943 році від німецько-фашистських загарбників, могила червоноармійців і міліціонерів, які загинули від рук банди Кулика-Левченка в період Громадянської війни.
Сьогодні в селі є Солоницька загальноосвітня школа I-III ст.., сільський будинок культури, Свято-Михайлівська церква, бібліотека, громадський музей, фельтшерсько-акушерський пункт, АТС, СТО, магазини.
На території сільської ради знаходяться під охороною урочища «Роблена Могила», «Бутова могила», 8 курганів скіфсько-сарматського періоду II ст. до н.е.-IV ст. до н.е.
Корисні копалини представлені: глиною, залізною рудою та урановими рудами.
Сьогодення села Солониця співзвучне із життям України. Жителі села живуть і працюють за для кращого життя та майбутнього своїх дітей. Всі вони зберігають народні традиції, одяг, вірування, щоб передати їх майбутнім поколінням, щоб зберегти самобутню культуру України.
